Кожен із нас сьогодні ставить собі одне й те саме болюче питання: чому шлях до миру виявився таким довгим, а випробування, що випали на долю нашого народу, такими важкими. Ми щодня переживаємо за рідних на фронті, здригаємося від сигналів повітряної тривоги та намагаємося зрозуміти, де саме була припущена та фатальна помилка, яка дозволила ворогу затягнути нас у виснажливе протистояння.

Своє відверте та глибоке бачення цієї історичної драми представив колишній Головнокомандувач Збройних Сил України, а нині посол у Великій Британії Валерій Залужний. Його авторська колонка, опублікована на сторінках видання «Українська правда», змушує замислитися над речами, які часто залишаються поза увагою у щоденному потоці новин.

Залужний відверто зазначає, що нинішньої трагедії та колосальних втрат можна було б уникнути, якби світові лідери свого часу виявили справжню рішучість. Замість того, щоб діяти на випередження та зупинити агресора на самому початку, західний світ обрав шлях надмірної обережності та постійного озирання на ядерні погрози Кремля.

Цей страх перед прямою ескалацією призвів до того, що партнерські держави фактично проігнорували власні «червоні лінії», дозволивши Росії продовжувати свій кривавий похід. Наслідком такої нерішучості стало те, що Україна перетворилася на арену щоденного жорстокого винищення, яке для зовнішнього світу поступово стає лише звичною стрічкою новин.

Це війна, яка як і Друга світова, розпочалася через боягузтво тих, кого саме на той момент не вбивали.

Колишній головком проводить дуже тонку і болючу паралель із подіями минулого століття, коли намагання «не чіпати звіра» лише розпалювало його апетит. Сьогоднішня ситуація багато в чому повторює помилки вісімдесятирічної давнини, коли колективна безпека виявилася лише красивою ілюзією, за яку тепер українці платять власною кров'ю.

Ілюзія «червоних штанів» та виклики сучасності

Для ілюстрації сучасного стану військового мислення Валерій Залужний згадує відому історичну аналогію про французьких солдатів напередодні Першої світової війни. Тоді армія вперто відмовлялася знімати яскраві червоні штани та сині шинелі, вважаючи їх символом національної гордості, попри те, що на полі бою вони робили бійців ідеальними мішенями для новітніх кулеметів.

Сьогодні подібними «червоними штанями» є застарілі уявлення про оборону та наївна віра у старі договори безпеки, які абсолютно не працюють у реаліях сучасності. Світ змінився, і намагання воювати за лекалами минулого століття, ігноруючи стрімкий науково-технічний прогрес, призводить лише до невиправданих втрат.

Окрему увагу автор приділяє технологічному перелому, який відбувся на полі бою влітку 2023 року, коли військові операції вимагали принципово нових рішень для виживання бійців. Саме тоді стало зрозуміло, що традиційні види озброєння, такі як важка артилерія та танки, більше не можуть забезпечити швидкого прориву без залучення новітніх систем.

Багато хто помилково вважає, що ми переживаємо просто «війну дронів», проте насправді ситуація є значно глибшою та складнішою. Безпілотні апарати вже перестали бути окремим дивом техніки — вони повністю інтегрувалися в класичні види озброєння, знизивши їхню вартість та суттєво підвищивши ефективність.

Сьогодні на перший план виходить не просто кількість закуплених безпілотників, а здатність поєднувати їх із штучним інтелектом, роботизованими системами та цифровим виміром безпеки. Саме тому зацикленість на окремих технічних новинках без зміни загальної стратегії та військових доктрин є небезпечною помилкою.

Пастка радянських методів та глухий кут мобілізації

Найбільш критичним моментом аналізу Залужного є його оцінка підходів до мобілізації та управління військами в умовах технологічного прогресу. Він відверто зазначає, що спроби деокупувати території за допомогою радянських методів, навіть із використанням сучасної західної зброї, заганяють мобілізаційні процеси у глухий кут.

Україна фізично не здатна витримати протистояння, якщо ми будемо відповідати на радянські методи ворога такими ж застарілими підходами. Нам життєво необхідно змінити ставлення до людини на фронті, відмовившись від сприйняття солдата як гвинтика у великій бездушній машині.

Мобілізація давала лише один шанс, скористатися яким ставало все менше охочих. Бо війну машин з величезною радянською країною, де людей фактично перетворюють на машини й кидають воювати проти справжніх машин, ми не в змозі перенести.

Залужний б'є на сполох через те, що реальна військова стратегія сьогодні часто підміняється яскравим маркетингом та гонитвою за переглядами у соціальних мережах. Гучні заяви про «диво-зброю» створюють у суспільства ілюзію швидкої перемоги, тоді як ворог системно адаптується до нових умов і нарощує свій технологічний тиск.

Для того, щоб перехопити ініціативу, Україні потрібна принципово нова військова доктрина, яка об'єднає технології, структуру Збройних Сил та мобілізаційну політику в єдине ціле. Тільки такий системний підхід дозволить створити реальну перевагу над противником, який уже активно використовує нові доктринальні підходи для тиску на нашу державу.

Створення такої доктрини — це завдання не лише для військового командування, а й для всього державного апарату та наших міжнародних союзників. Залужний закликає до створення потужних технологічних та ресурсних альянсів, які забезпечать масове виробництво сучасного оборонного арсеналу.

Сьогодні українська земля стала унікальним і водночас страшним полігоном, де в режимі реального часу пишеться майбутнє світової безпеки. Досвід, який ми здобуваємо такою надвисокою ціною, має допомогти світу не лише створити нові стратегії захисту, а й нарешті зрозуміти, як ефективно зберігати мир і спокій людей.