Міжнародні кулуари сколихнула несподівана звістка з-за океану, яка змушує пильніше придивитися до настроїв у європейській геополітиці. У Нью-Йорку, де зараз вирують дипломатичні пристрасті на Генеральній асамблеї ООН, відбулася подія, якої не бачили від самого початку повномасштабної агресії проти нашої держави.

Очільник німецького зовнішньополітичного відомства Йоганн Вадефуль провів прямі двосторонні переговори з російським міністром закордонних справ Сергієм Лавровим. Цей нетривалий контакт, що тривав лише близько двадцяти хвилин і завершився протокольним рукостисканням, став першим діалогом такого рівня між Берліном та Москвою за весь час великої війни.

Хто зробив перший крок назустріч?

Згідно з інформацією, яку оприлюднило впливове німецьке видання WELT, саме офіційний Берлін виступив ініціатором цього несподіваного рандеву. Порядок денний зустрічі тривалий час тримали в суворій таємниці, що породило хвилю обґрунтованих запитань серед міжнародних оглядачів та українського суспільства.

Попри те, що конкретні деталі розмови відкривалися поступово, німецька сторона поспішила окреслити власну позицію щодо змісту цих переговорів. Вадефуль звернувся до російського дипломата із прямим закликом зупинити небезпечний курс ескалації, спрямований проти європейських держав, НАТО та безпосередньо Німеччини.

Водночас німецька делегація дала зрозуміти, що двері для дипломатичного врегулювання не зачинені остаточно, а можливість повернення до більш конструктивного діалогу все ще існує. Такий тон звучить доволі суперечливо, адже ще зовсім недавно риторика німецького міністра була безкомпромісною та жорсткою.

Гра на межі фолу: від відкритих звинувачень до дипломатичних жестів

Ця зустріч виглядає особливо показовою, якщо згадати, як стрімко загострювалися стосунки двох країн протягом останніх тижнів. Буквально за кілька днів до переговорів Вадефуль із трибуни Ради Безпеки ООН відкрито звинувачував Кремль у посиленні підступних гібридних дій проти держав, які надають допомогу Україні.

Ба більше, міністр публічно наголошував, що російська загроза впритул наблизилася до кордонів ФРН, закликаючи терміново посилювати європейську обороноздатність в альянсі. Тим часом протистояння вже вилилося в низку цілком практичних і тривожних інцидентів між країнами:

• Німеччина надала разовий дозвіл для урядового борту РФ у Кельні лише для того, щоб вивезти дипломатів перед остаточним закриттям російського генконсульства в Бонні;

• Берлін уперше напряму поклав на Росію відповідальність за спробу зухвалої атаки безпілотником на летовище Лейпциг/Галле, пообіцявши жорстку відповідь;

• Кремль у відповідь вдався до відвертих погроз, а Лавров назвав звинувачення німців справжньою війною, перекладаючи провину за напруженість на європейців.

На тлі коливань заокеанської допомоги саме на плечі Німеччини лягає колосальна відповідальність як одного з ключових фінансових і військових партнерів України. Залишається сподіватися, що подібні дипломатичні контакти у Нью-Йорку є лише спробою чітко окреслити червоні лінії ворогу, а не свідченням пошуку кулуарних компромісів за рахунок безпеки всієї Європи.