Сучасна геополітична ситуація навколо україно-російського конфлікту дедалі чіткіше демонструє неефективність класичних дипломатичних підходів. Спроби знайти компромісні рішення, які задовольнили б обидві сторони, розбиваються об сувору реальність протистояння, де масштаб руйнувань та людських втрат унеможливлює будь-які половинчасті сценарії. На тлі підготовки до важливих міжнародних зустрічей українське керівництво чітко окреслює межі можливих домовленостей та реальні наміри супротивника, руйнуючи ілюзії деяких західних партнерів.

Ілюзія взаємної вигоди

У своєму інтерв'ю канадському суспільному мовнику CBC News Президент України Володимир Зеленський категорично відкинув можливість завершення війни за сценарієм, який міг би вважатися успішним одночасно для Києва та Москви. Концепція так званого компромісу «win-win» повністю втратила свою актуальність через колосальну ціну, яку вже заплатило українське суспільство з перших годин повномасштабного вторгнення. Головним завданням наразі є повне припинення бойових дій та збереження життів громадян, а не пошук штучного балансу інтересів з агресором.

Між нами кажучи, у цій війні вже не може бути win-win. Це неможливо через таку кількість втрат. Це перестало бути можливим ще в перший день війни між нами

З огляду на це, намагання знайти формулу, яка б дозволила обом сторонам заявити про свою перемогу, виглядають відірваними від реального стану речей на фронті та в суспільстві.

Справжні апетити Кремля

Окрему увагу український лідер звернув на помилкові оцінки деяких міжнародних партнерів, які вважають, що територіальні поступки здатні задовольнити апетити Москви. Логіка, за якою російському керівництву нібито достатньо отримати контроль над певними регіонами України для завершення бойових дій, є хибною та небезпечною.

У нього найбільша територія у світі, і йому потрібні якісь кілометри? Ось чому це дуже дивно, коли деякі партнери кажуть: йому потрібна лише ця частина України, ось ці кілометри — і все

Насправді кінцевою метою Кремля залишається повне підпорядкування України, ліквідація її суверенітету та поглинання як частини Російської Федерації. Саме тому будь-які територіальні поступки не зупинять агресію, а лише дадуть супротивнику час для підготовки до наступного етапу експансії. Змінити цю позицію російського керівництва можливо лише шляхом системного дипломатичного та економічного тиску.

Кулуарна дипломація та американський вектор

Київ продовжує підтримувати постійний діалог із Вашингтоном щодо пошуку дієвих механізмів припинення війни. Важливим етапом цієї роботи має стати зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у Нью-Йорку, запланована на кінець вересня. Цей період може стати визначальним для подальшого переговорного процесу.

Наразі деталі багатьох спільних ініціатив залишаються закритими для широкого загалу за ініціативою американської сторони, оскільки запропоновані ідеї перебувають на стадії активного опрацювання. Водночас Україна наполегливо закликає США посилювати санкції, щоб максимально обмежити фінансові та технічні можливості Росії продовжувати агресію.

Ширший геополітичний контекст

Паралельно з американським напрямком активізуються й інші міжнародні гравці. Зокрема, Об'єднані Арабські Емірати висловили готовність надати свій майданчик для потенційних переговорів. Проте експертне середовище застерігає від очікувань швидкого прориву. Керівник Центру суспільної аналітики «Вежа» Валерій Клочок зазначає, що формат майбутніх контактів поступово трансформується. Європейські країни прагнуть безпосередньо впливати на процес врегулювання, оскільки вбачають у діях Росії пряму загрозу власній безпеці.

Важливим елементом поточної стратегії України залишається збереження сильної позиції. Це стосується і так званого «енергетичного перемир'я». Українська сторона наголошує, що лише відповідає на удари агресора і ніколи не атакує першою, оскільки ведення будь-яких переговорів з позиції слабкості є абсолютно неприпустимим.

Для досягнення стійкого миру міжнародна спільнота має зосередитися на кількох ключових напрямках:

• Суттєве посилення економічного тиску та закриття лазівок для обходу санкцій;

• Забезпечення паритету у сфері безпеки та захисту критичної інфраструктури;

• Активне залучення європейських партнерів до формування архітектури майбутньої безпеки;

• Категорична відмова від легітимізації територіальних загарбань супротивника.

Таким чином, шлях до припинення конфлікту лежить не через компроміси з агресором, а через створення умов, за яких продовження війни стане для Кремля непосильним тягарем.