Війна в Україні навряд чи завершиться в той момент, коли одна з армій просто втратить можливість продовжувати боротьбу. Навіть нищівна поразка противника на полі бою сама по собі ще не гарантує завершення війни. Зрештою сторони мають дійти до умов, за яких припинення бойових дій стане для них прийнятнішим, ніж їх продовження.

Таку тезу висувають дослідники Стівен Біддл, Сем Вінтер-Леві та Юрій Жуков у великій статті для Foreign Affairs, присвяченій тому, що вони називають небезпечним міфом про «військову перемогу».

На думку авторів, цей міф впливає не лише на російсько-українську війну. Вони аналізують досвід Другої світової, Афганістану, Іраку та інших конфліктів і доходять висновку: військова сила може радикально змінити умови завершення війни, але майже ніколи не здатна повністю позбавити противника можливості обирати, чи продовжувати боротьбу.

Навіть розгром армії може не завершити війну

Звична логіка виглядає просто: якщо знищити армію противника або завдати їй достатньо великих втрат, війна закінчиться перемогою. Автори Foreign Affairs вважають таке уявлення надто спрощеним. Вони звертають увагу навіть на Другу світову війну — приклад, який найчастіше сприймають як беззаперечну військову перемогу одних держав над іншими. Німеччина та Японія зазнали катастрофічних поразок, однак, за логікою авторів, завершення війни все одно вимагало політичних рішень та прийняття конкретних умов.

Ще наочнішими стали пізніші конфлікти. Захоплення столиці, розгром регулярної армії чи повалення влади не обов'язково означають, що противник перестає чинити опір. Афганістан та Ірак показали, наскільки великою може бути різниця між успішною військовою операцією та досягненням політичної мети війни. Саме тому, вважають дослідники, армія повинна не просто перемагати у боях. Її дії мають створити такі умови, за яких майбутня домовленість буде вигіднішою, ніж продовження війни.

Путін розраховував на зовсім іншу війну

Російське вторгнення в Україну автори розглядають як один із найяскравіших сучасних прикладів цієї проблеми. Кремль розпочинав повномасштабне вторгнення з розрахунком на швидкий результат. Проте навесні 2022 року початковий російський план провалився. Москва не змогла швидко підкорити Україну і опинилася у війні, яку вже неможливо було завершити дешево та на початково запланованих умовах.

Однак замість переходу до реалістичнішої моделі завершення війни Кремль пішов шляхом подальшого підвищення ставок. Росія оголосила про анексію чотирьох українських областей, не контролюючи їх повністю, провела мобілізацію, посилила удари по українській інфраструктурі та розширила інші форми протистояння із Заходом. У результаті виникла ситуація, коли початкової швидкої перемоги Росія не отримала, а її політичні вимоги стали ще масштабнішими.

Чому переговори поки не вирішують проблему

Водночас автори не стверджують, що Україна має просто погодитися на переговори та прийняти нинішні вимоги Кремля. Навпаки, саме тут міститься важлива частина їхньої аргументації. Російські максималістські умови фактично зачіпають саме існування України як незалежної та суверенної держави. За таких обставин простору для прийнятної домовленості зараз може просто не існувати.

Отже, висновок авторів парадоксальний лише на перший погляд: якщо війна зрештою закінчується домовленістю, це зовсім не означає, що воювати більше немає сенсу. Саме військова сила визначає, якими будуть умови цієї домовленості.

Якщо одна сторона вважає, що здатна отримати значно більше, продовжуючи наступ, вона має мало причин зупинятися. Ситуація змінюється тоді, коли ціна продовження війни зростає, а перспективи досягнення поставлених цілей погіршуються.

Україні може знадобитися ще тривалий період важких боїв

У цьому контексті автори критикують і підхід Заходу. На їхню думку, союзникам України варто було раніше виходити з припущення, що війна може тривати роками.

Це означало б не серію короткострокових пакетів допомоги в очікуванні швидкого перелому, а масштабніше нарощування виробництва озброєнь, боєприпасів та інших ресурсів, необхідних для затяжного протистояння. Адже витривалість у довгій війні сама стає інструментом впливу на майбутні переговори. Запаси боєприпасів, можливість поповнювати армію, промислові потужності, підтримка союзників та готовність суспільства продовжувати боротьбу впливають на те, як кожна сторона оцінює власні перспективи.

Для України це означає неприємну перспективу: перш ніж з'явиться простір для справжньої домовленості, може знадобитися ще тривалий період важких бойових дій.

То що тоді означає перемога?

Головна думка дослідників полягає не в тому, що військової перемоги України бути не може або що результат бойових дій не має значення. Навпаки — від результатів на фронті безпосередньо залежатиме те, які умови Росія, Україна та їхні партнери зрештою вважатимуть можливими. Але автори пропонують інакше дивитися на сам момент завершення війни. Противника не обов'язково потрібно довести до стану, коли він фізично більше не здатний чинити опір. Такий результат у сучасних війнах трапляється вкрай рідко.

Війна наближається до завершення тоді, коли для її учасників продовження боротьби стає гіршим варіантом, ніж умови, на яких її можна припинити.

Саме тут військова сила відіграє вирішальну роль: вона здатна змінити співвідношення сил, ціну продовження бойових дій та зрештою умови майбутньої домовленості. Але замінити саму домовленість, переконані автори Foreign Affairs, вона не може.