Кремлівська верхівка дедалі частіше втрачає здатність приховувати своє роздратування через те, що колишні союзники поступово вислизають з орбіти її впливу. Чергову порцію відвертих погроз цього разу отримав Південний Кавказ, де намітився рішучий поворот у бік цивілізованого світу.

Колишній президент Росії, а нині заступник голови тамтешньої Ради безпеки Дмитро Медведєв вирішив публічно застерегти Єреван від зближення із західними партнерами. Як повідомило видання The Moscow Times, свої войовничі думки російський посадовець озвучив під час розмови з представниками державного телерадіо Ірану.

У Москві традиційно вважають будь-які кроки незалежних держав до власного суверенітету чиєюсь небезпечною грою та відвертою зрадою. Саме тому кремлівський функціонер без зайвих вагань вдався до прямих історичних паралелей і спробував залякати вірменський народ найгіршими випробуваннями.

Нинішнє вірменське керівництво вважало за правильне змінити вектор свого розвитку. Я впевнений, що ні до чого доброго це теж не призведе. Найстрашніше, що може статися з Вірменією, — її перетворення на нову Україну

Фактично соратник Володимира Путіна відкрито пов’язав демократичний вибір сусідньої країни із прямою військовою загрозою та ризиком повторення трагічних подій. У своїй риториці він знову вдався до звинувачень на адресу неназваних західних столиць, які нібито намагаються розколоти регіон Південного Кавказу.

Для переконливості російський політик згадав досвід Грузії, стверджуючи, що саме колишні пропозиції щодо вступу до НАТО свого часу спричинили збройний конфлікт. Тепер, на переконання Медведєва, західні країни подібним чином випробовують на міцність багаторічні зв'язки між Росією та Вірменією.

Рішучий крок до Європи та кремлівські важелі тиску

Справжньою причиною такої нервової реакції Москви стали цілком реальні законодавчі ініціативи вірменської влади, спрямовані на вихід з-під російського патронату. У березні 2025 року парламент Вірменії ухвалив принциповий закон, який офіційно започаткував процес вступу держави до Європейського Союзу.

У Кремлі такий європейський вибір сприйняли вкрай вороже, одразу заявивши про несумісність євроінтеграції з членством у підконтрольному Росії Євразійському економічному союзі. Володимир Путін навіть неодноразово наполягав на проведенні референдуму у Вірменії, не забуваючи проводити маніпулятивні паралелі з українським прагненням до ЄС.

Проте прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян відкинув ці нав'язливі поради, зазначивши, що проведення плебісциту є передчасним до моменту офіційного отримання статусу кандидата. Ба більше, очільник уряду чітко дав зрозуміти, що його країна більше не має потреби у присутності російської військової бази в Гюмрі.

Коли дипломатичний тиск не дав бажаних результатів, Кремль за звичною схемою застосував економічні важелі, запровадивши обмеження на імпорт окремих товарів вірменського виробництва. Однак навіть торговельні бар'єри вже навряд чи здатні зупинити процес остаточного демонтажу старого геополітичного союзу.

Показовим свідченням цього розриву стала нова урядова програма Вірменії на 2026–2031 роки, де відбулися кардинальні корективи у зовнішньополітичних пріоритетах. Відтепер офіційний Єреван остаточно викреслив Росію з переліку своїх стратегічних партнерів, обравши власний шлях розвитку.