Журналіст і публіцист Віталій Портников пропонує поглянути на розмови про можливі поступки Росії через давньогрецький міф про Мінотавра. На його думку, суперечки про те, чого саме хоче Кремль, щоб завершити війну, марні. Йдеться не про російську мову, не про Церкву, не про Донецьку область і навіть не про відмову від НАТО. Росії, переконаний автор, потрібна сама Україна, тож жодні жертви не допоможуть, доки не знищено символ і ресурс агресії.

Чудовисько, з яким ніхто не розмовляв

Мінотавр — критське чудовисько з головою бика і тулубом людини. За міфом, він дев’ять років пожирав сім юнаків і сім дівчат, яких надсилали з Афін. Народився він від перелюбу дружини критського царя Міноса з чарівним білим биком, і цар замкнув його у вічному ув’язненні в химерному лабіринті. Портников звертає увагу на цікаву деталь: Мінотавр, можливо, зовсім і не прагнув їсти цих людей, а навіть якби й прагнув, то навряд чи зміг би про це сказати, бо з ним ніхто ні про що особливо не розмовляв.

Насправді цей в’язень Міноса був символом його влади над переможеними Афінами. Кожен корабель із жертвами, що вирушав на Крит, означав, що афіняни визнають цю владу у найжорстокіший спосіб. Тобто справа була не в апетиті чудовиська, а в покорі, яку демонстрував переможений.

Чим були зайняті Афіни

Усі ці роки в Афінах не вщухали політичні суперечки. Одні вимагали позбутися царя Егея і всієї його династії: мовляв, саме Егей винен у смерті Андрогея, сина критського царя, і розлючений батько мститься Афінам за загибель спадкоємця. Не буде Егея — не буде кого звинувачувати і зникнуть мотиви для помсти.

Інші намагалися вплинути на, як сказали б сьогодні, кадрову політику. Хтось радив надсилати на Крит найвродливіших юнаків і дівчат, щоб їх хотілося не з’їсти, а ділити з ними ложе. Треті, навпаки, вважали, що слід відправляти потвор: тоді Крит не матиме морального задоволення від жертв і врешті відмовиться від своїх претензій.

І лише Тесей, повернувшись до батьківських Афін, вирішив убити Мінотавра — і вбив. Портников підкреслює: міф не каже, що Тесей прагнув смерті Міноса, хоча саме в критському цареві й крилася вся проблема. Великий герой зрозумів інше: знешкодження символу агресії позбавить ворожий режим самої можливості її продовжувати.

Що сталося з Міносом

Хрестоматійна версія міфу здебільшого розповідає про загибель Мінотавра та кохання Тесея і Аріадни, дочки критського царя. Проте в міфології є й чітка відповідь на питання про долю Міноса. Критський цар загинув, коли порушив мирну угоду з Тесеєм: його покарав Посейдон, морський брат Зевса і один із головних богів грецького пантеону.

За словами Портникова, автор міфу ще тоді збагнув, що агресор без символу агресії, без своєї сили, або, сучасною мовою, без ресурсу війни, довго не проіснує. І це, наголошує журналіст, урок на тисячі років. Тому, вважає він, час припинити суперечки про те, чого саме бракує Путіну для завершення війни.

Нічого йому не потрібно, окрім нас.

Україна до 2014 року: поступки, які не допомогли

Свою думку Портников підкріплює історією. До 2014 року Україна була позаблоковою державою, в регіонах звучала російська мова, діяла російська Церква, а більша частина населення не підтримувала євроатлантичну інтеграцію. Здавалося б, саме те, чого нібито вимагає Москва. Однак це не завадило російському парламенту ухвалити постанову про російський статус Севастополя, а російському керівництву — підтримувати проросійського президента Криму, сепаратиста Юрія Мєшкова, і готувати анексію півострова.

Ця ж «зручна» для Кремля Україна не вберегла себе від подій довкола Тузли та від енергетичного шантажу, причому, як зауважує автор, зовсім не лише за часів Ющенка. Нинішньою Україна стала навіть не після нападу 2014 року, а лише після вторгнення у 2022-му. Адже й після 2014-го величезна кількість громадян продовжувала переконувати, що «не все так однозначно», голосувала за проросійські та популістські сили і повторювала, що «це все політики».

Звідси Портников ставить ключове питання: навіщо Росії з її величезним впливом на Україну було взагалі нападати? Його відповідь — Москві потрібно було поглинути Україну, а не співіснувати з нею. А якщо мета агресора — ваша покора і загибель, то шукати, чим би задобрити Мінотавра, немає сенсу.

Будь-які жертви марні

Журналіст переносить афінські суперечки на сучасність. Можна знайти собі царя, готового до компромісів, — і, як іронічно зауважує автор, у 2019 році такого, здається, таки знайшли, — а попереднього всім гуртом скинути зі скелі під радісний регіт. Можна надсилати на Крит не по семеро юнаків і дівчат, а по десятеро. Можна перестати говорити, як в Афінах, і спробувати говорити, як на Криті.

Можна відмовитися від жертвоприношень Афіні на користь Зевса чи Посейдона, сподіваючись, що вони захистять. А можна просто мріяти, що коли Мінос помре, все одразу зміниться. Проте висновок Портникова однозначний:

Але вам нічого не допоможе, поки ви не знищите Мінотавра.

Віталій Портников — український публіцист, письменник і журналіст, оглядач Радіо Свобода, автор аналітичних матеріалів на політичну та історичну тематику, член Українського ПЕН. Він також веде популярний україномовний відеоблог на YouTube.