Таїсія Повалій знову заспівала українською — але сталося це не в Києві й навіть не на концерті на підтримку України. «Пісню про рушник» співачка виконала зі сцени в Росії, а вже за кілька хвилин почала розповідати публіці про «велику Росію», своє нове громадянство та майбутнє «примирення» між українцями й росіянами.

Контраст вийшов майже гротескним: уродженка Київщини співає одну з найвідоміших українських пісень, а потім говорить, що всі нібито ще заговорять «однією мовою» — російською. Причому для Повалій це вже давно не випадкова фраза зі сцени, а цілком послідовна позиція, яку вона повторює в Росії роками.

На концерті в Санкт-Петербурзі Повалій виконала «Пісню про рушник» — композицію на слова Андрія Малишка та музику Платона Майбороди, яку знають кілька поколінь українців. Після пісні співачка подякувала Росії, заявила, що стала «росіянкою» у 2022 році, і заговорила про тих, хто сьогодні «сперечається» з РФ.

За її словами, українці ще нібито повернуться до «примирення» і знову заговорять однією мовою. При цьому в історії з її російським громадянством є цікава нестиковка: сама Повалій зараз називає 2022 рік, тоді як у матеріалах українського кримінального провадження йдеться про 2023-й.

На тій самій сцені вона поскаржилася, що в Україні нібито «забрали» її дім і права на пісні. Формулювання емоційне, але за ним стоїть уже зовсім не абстрактна образа, а конкретні юридичні рішення.

Ще у 2024 році Вищий антикорупційний суд постановив стягнути в дохід держави активи Повалій. Йшлося про сім земельних ділянок на Київщині загальною площею понад дев'ять гектарів, великий житловий будинок, ще одне домоволодіння, два автомобілі та чотири одиниці зброї. Окремо держава отримала майнові права на дев'ять творів співачки, а у 2025 році ці права були офіційно зареєстровані за Україною.

У травні 2026 року історія отримала ще серйозніше продовження: Вінницький міський суд заочно засудив Повалій до 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та забороною протягом 15 років обіймати певні посади.

Претензії українського правосуддя пов'язані не просто з тим, що артистка живе в Росії. За матеріалами справи, вона брала участь у пропагандистських заходах, підтримувала російську агресію, виправдовувала окупацію українських територій і виступала на концертах, пов'язаних із російськими військовими та так званою «СВО».

Повалій також регулярно давала інтерв'ю російським пропагандистським медіа, де повторювала тези про Росію та Україну, які повністю вкладалися в кремлівську картину війни. Тому нинішні слова про «одну мову» та майбутнє примирення не виглядають випадковою імпровізацією — це продовження того, що вона говорить уже не перший рік.

Цікаво, що «Пісню про рушник» Повалій виконує в Росії не вперше. У травні 2022 року вона співала її в ефірі російського державного телеканалу на концерті до 9 травня — перед публікою, на тлі радянської символіки та георгіївських стрічок.

Від українських пісень співачка загалом не відмовилася. Навпаки, вони час від часу продовжують з'являтися в її російських виступах — уже в зовсім іншому політичному контексті. І саме це робить нинішній концерт таким показовим: українська пісня для неї цілком уживається в одному виступі з подяками Росії та розмовами про «єдиний народ».

В Україні тим часом згадують зовсім іншу Повалій

Майже одночасно з новим російським виступом співачки в Україні несподівано спливла історія з тих часів, коли Повалій була однією з головних зірок української естради. Продюсер Юрій Квеленков, який працював із нею у 1990-х, пригадав її непрості стосунки з молодою тоді Катериною Бужинською.

За його словами, конфлікт виник через, на перший погляд, дрібницю. На дебютному альбомі Бужинської з'явилося формулювання «молодий золотий голос України». Повалій на той час уже називали «золотим голосом України», і нове визначення конкурентки їй нібито дуже не сподобалося.

Квеленков згадував, що Повалій обурилася самим натяком на те, що вона тепер виходить «старим голосом». Через десятиліття ця історія звучить майже символічно: тоді головною проблемою були статус, сцена, конкуренція й титул «золотого голосу», а сьогодні мова вже про зовсім інші речі.

Незадовго до цього про ті часи заговорила і сама Катерина Бужинська. Вона розповідала, що спочатку мала хороші стосунки з Повалій та її родиною, отримувала підтримку й навіть виступала на її концертах, але коли стала сприйматися як конкурентка, атмосфера нібито змінилася.

Так дві окремі розповіді людей із колишнього оточення Повалій майже одночасно нагадали, якою її пам'ятає український шоу-бізнес: амбітною, ревнивою до власного статусу й дуже чутливою до того, хто претендує на місце поруч із нею.

Від «золотого голосу України» до російських сцен

Для аудиторії 1990-х і 2000-х цей контраст особливо разючий. Повалій була не просто популярною співачкою — вона мала звання народної артистки України, збирала великі зали й роками залишалася одним із найвпізнаваніших голосів української естради.

Пізніше до шоу-бізнесу додалася політика: у 2012 році вона стала народною депутаткою від Партії регіонів. Після Революції гідності та початку російської агресії її життя дедалі сильніше зміщувалося в бік Росії, а після повномасштабного вторгнення цей вибір став уже остаточним.

Повалій залишилася в РФ, отримала російське громадянство, виступала на пропагандистських концертах і публічно підтримувала російські наративи. В Україні її позбавили державних нагород, активи стягнули в дохід держави, а суд виніс заочний вирок.

При цьому одна річ, схоже, залишилася незмінною — українські пісні.

Повалій продовжує виконувати їх перед російською публікою, навіть коли між композиціями розповідає зі сцени про Росію, «одну мову» та майбутнє примирення. Тому її нова «Пісня про рушник» у Санкт-Петербурзі вийшла дивним символом усієї цієї історії: голос і слова, які мільйони людей пам'ятають з української сцени, залишилися впізнаваними, а от усе навколо них змінилося майже до невпізнання.